Висловлювання, цитати, афоризми з повісті «Тарас Бульба»
Висловлювання з Тараса Бульби
«Тарас Бульба» — повість письменника Миколи Гоголя вперше видана у 1835 році у збірці Миргород. Невідомо достеменно чи засновується постать Тараса Бульби, головного протагоніста роману, на якійсь справжній дієписній особі, чи він був повністю вигаданий Гоголем для твору.
Висловлювання, цитати, афоризми з твору Тарас Бульба
«Що, синку, допомогли тобі твої ляхи? (Бульба до Андрія)»
«Я тебе породив, я тебе і вб'ю! (Бульба до Андрія за зраду Батьківщині)»
«Не було такого ремесла, що його не знав би козак: накурити горілки, спорядити воза, натерти пороху, справити ковальську, холодноковальську роботу, а на додачу — загуляти, щоб аж небу було душно, пити й гуляти так, як уміє тільки русин, — усе це було йому до снаги»
«Є ще, батьку, порох у порохівницях! Не ослабла ще козацька сила, ще не гнуться козаки!»
«Терпи, козаче, — отаманом будеш!»
«Степи, степи! Які ж бо ви з біса гожі!..»
«Не слухай, синку, матері! Вона баба, вона нічого не знає!»
«Видіте цю шаблю? Ось ваша мати!»
«Пан чи пропав!»
«Остап терпів муки, як велетень: ні крику, ні стогону ... Тарас стояв у натовпі, схиливши голову та водночас гордо піднявши свої очі, тихо, схвально промовляв:
— Добре, синку, добре!»
«Хоч ви й батько мені, а сміятись будете — їй-Богу, одлупцюю! (Остап до Бульби)»
«Ніхто не знає свого майбутнього, і стоїть воно перед людиною, як осіння паморока, що знялася над болотом»
«Нічого дивного, що на безділлі чоловік нап'ється»
«Не велика мудрість сказати докірливе слово, а більша мудрість таке слово мовити, яке, не познущавшися з біди чоловіка, підбадьорило б його, додало б йому духу, як остроги додають духу коневі після водопою»
«Коли чоловік закоханий, то він тоді мов підошва, яку, коли намочиш у воді, то гни як хочеш — вона буде гнутися»
«Справді велику силу має квола жінка, що багато дужих душ погубила»
«Коли є красуні й шляхтянки, то їм хоч і їсти нічого, а перли куплять»
«Та не зійтися запальному юнакові зі старим. У кожного свій норов, інакшими очима дивляться вони на ту саму справу»
«За тих часів вплив польщизни пішов уже й проміж українську шляхту. Багато вже було таких, що переймали польські звичаї... Тараса це не вабило. Він насолоджувався простим побутом козацьким і пересварився з усіма своїми приятелями, які пнулися до панських звичаїв і прихилялися до варшавської сторони, взиваючи їх підніжками лядських панів»
«Скрізь по всьому полю живописними громадками маячіли козаки. Їхні смагляві лиця свідчили, що всі вони були змічнені в битвах і звиділи всякої всячини. Так ось вона, Січ! Ось воно, те гніздо, звідкіля вилітають усі ті горді, як орли, і дужі, як леви! Ось звідки розливається козацька воля по всій Україні!»
«Навіть самим козакам здавалась аж завеликою його нещадна лють і жорстокість. Тільки вогонь та шибеницю призначала його сива голова, і слово його на військовій раді дихало самим тільки знищенням»
«Хоч яка сила є в доброму старому вині і хоч як воно може змічнити дух людині, а як до нього додати ще й люб'язне слово, то вдвічі більша буде сила і вина, і духу»
«Людині в скрутну годину, що вдієш — треба їсти все, чим досі вона гидувала: можна споживати й тих тварин, що законом заборонені; усе тоді може йти на пожиток»
«Хай же вічно стоїть православна земля українська і хай буде вічна їй честь!»
«Думаєте, є що-небудь на світі, чого б злякався козак?... Та хіба знайдуться у світі такі вогні й муки, така сила, що перемогла б русинську силу?...»
«Щоб жиди тримали наші церкви в оренді! Щоб ксьондзи запрягали в голоблі православних християн! Щоб терпіти таку наругу на своїй землі від проклятих недовірків! Щоб отаке чинили з полковниками та гетьманом!.. Та не буде цього зроду, не дозволимо!»
«Вів далі довгий жид: Ми із запорожцями, як рідні брати...
— Як? Щоб запорожці були вашими братами? — гукнув хтось із громадки. — Не діждетесь, прокляті жиди! У Дніпро їх, братчики! Усіх потопити!»
«Це повстав весь народ, бо не вистачило вже терпцю в народу, — повстав, щоб помститися за наругу над правом своїм, за ганебне приниження звичаїв своїх, за погорду до предківської віри і святого обряду, за глум над церквами, за самовілля чужоземних панів, за гніт, за унію (греко-католицизм), за ганебне панування жидівства на християнській землі — за все, що накипіло з давніх-давен на душі й розпалювало сувору ненависть козацьку»
«Молитва материна із морського дна вертає й на землі спасає»
«А як по-латинському горілка? Отож бо й воно, синку, дурні були латинці: вони й не знали, що є на світі горілка. А як, пак, звався той, що латинські вірші писав? Я на письмі не вельми тямлю, то й не знаю: Горацій, чи що? «Диви, який батечко, — подумав про себе Остап, — усе, старий, знає, а ще й прикидається»»
«От скільки живу я на світі, а не чув ніколи, браття, щоб козак покинув де своїх братчиків, а чи продав кого з них. І ці, і ті — наші братчики і менше їх чи більше — однаково, усі братчики нам дорогі»
«Коли бойовим палом укрився здавна лагідний слов'янський дух і завелося козацтво — цей широкий гуляцький заміс русинського норову ... Повсякчасна необхідність боронити узграниччя від трьох різноноровних народів (Річ Посполита, Османська імперія, Московське царство) надавала якогось вільного, широкого розмаху їхнім подвигам і виховала впертість духу ... Усім відомо вже з дієпису, як козацька безнастанна боротьба і невсипуще життя вибавили Європу від бусурменських наскоків, які щохвилини загрожували їй повним знищенням»
«Тарас узяв собі за правило, що у трьох випадках усігди треба братися за шаблю, а саме: коли комисари не чтили старшину і стояли перед нею, не скинувши шапки; коли глумилися над православною вірою й не чтили прадідівських звичаїв і, вкінці, коли ворог був бусурмен чи турчин, супроти яких він вважав конче потрібним усяк час уживати оружжя на славу християнства»
«Я тебе породив, я тебе і вб'ю! (Бульба до Андрія за зраду Батьківщині)»
«Не було такого ремесла, що його не знав би козак: накурити горілки, спорядити воза, натерти пороху, справити ковальську, холодноковальську роботу, а на додачу — загуляти, щоб аж небу було душно, пити й гуляти так, як уміє тільки русин, — усе це було йому до снаги»
«Є ще, батьку, порох у порохівницях! Не ослабла ще козацька сила, ще не гнуться козаки!»
«Терпи, козаче, — отаманом будеш!»
«Степи, степи! Які ж бо ви з біса гожі!..»
«Не слухай, синку, матері! Вона баба, вона нічого не знає!»
«Видіте цю шаблю? Ось ваша мати!»
«Пан чи пропав!»
«Остап терпів муки, як велетень: ні крику, ні стогону ... Тарас стояв у натовпі, схиливши голову та водночас гордо піднявши свої очі, тихо, схвально промовляв:
— Добре, синку, добре!»
«Хоч ви й батько мені, а сміятись будете — їй-Богу, одлупцюю! (Остап до Бульби)»
«Ніхто не знає свого майбутнього, і стоїть воно перед людиною, як осіння паморока, що знялася над болотом»
«Нічого дивного, що на безділлі чоловік нап'ється»
«Не велика мудрість сказати докірливе слово, а більша мудрість таке слово мовити, яке, не познущавшися з біди чоловіка, підбадьорило б його, додало б йому духу, як остроги додають духу коневі після водопою»
«Коли чоловік закоханий, то він тоді мов підошва, яку, коли намочиш у воді, то гни як хочеш — вона буде гнутися»
«Справді велику силу має квола жінка, що багато дужих душ погубила»
«Коли є красуні й шляхтянки, то їм хоч і їсти нічого, а перли куплять»
«Та не зійтися запальному юнакові зі старим. У кожного свій норов, інакшими очима дивляться вони на ту саму справу»
«За тих часів вплив польщизни пішов уже й проміж українську шляхту. Багато вже було таких, що переймали польські звичаї... Тараса це не вабило. Він насолоджувався простим побутом козацьким і пересварився з усіма своїми приятелями, які пнулися до панських звичаїв і прихилялися до варшавської сторони, взиваючи їх підніжками лядських панів»
«Скрізь по всьому полю живописними громадками маячіли козаки. Їхні смагляві лиця свідчили, що всі вони були змічнені в битвах і звиділи всякої всячини. Так ось вона, Січ! Ось воно, те гніздо, звідкіля вилітають усі ті горді, як орли, і дужі, як леви! Ось звідки розливається козацька воля по всій Україні!»
«Навіть самим козакам здавалась аж завеликою його нещадна лють і жорстокість. Тільки вогонь та шибеницю призначала його сива голова, і слово його на військовій раді дихало самим тільки знищенням»
«Хоч яка сила є в доброму старому вині і хоч як воно може змічнити дух людині, а як до нього додати ще й люб'язне слово, то вдвічі більша буде сила і вина, і духу»
«Людині в скрутну годину, що вдієш — треба їсти все, чим досі вона гидувала: можна споживати й тих тварин, що законом заборонені; усе тоді може йти на пожиток»
«Хай же вічно стоїть православна земля українська і хай буде вічна їй честь!»
«Думаєте, є що-небудь на світі, чого б злякався козак?... Та хіба знайдуться у світі такі вогні й муки, така сила, що перемогла б русинську силу?...»
«Щоб жиди тримали наші церкви в оренді! Щоб ксьондзи запрягали в голоблі православних християн! Щоб терпіти таку наругу на своїй землі від проклятих недовірків! Щоб отаке чинили з полковниками та гетьманом!.. Та не буде цього зроду, не дозволимо!»
«Вів далі довгий жид: Ми із запорожцями, як рідні брати...
— Як? Щоб запорожці були вашими братами? — гукнув хтось із громадки. — Не діждетесь, прокляті жиди! У Дніпро їх, братчики! Усіх потопити!»
«Це повстав весь народ, бо не вистачило вже терпцю в народу, — повстав, щоб помститися за наругу над правом своїм, за ганебне приниження звичаїв своїх, за погорду до предківської віри і святого обряду, за глум над церквами, за самовілля чужоземних панів, за гніт, за унію (греко-католицизм), за ганебне панування жидівства на християнській землі — за все, що накипіло з давніх-давен на душі й розпалювало сувору ненависть козацьку»
«Молитва материна із морського дна вертає й на землі спасає»
«А як по-латинському горілка? Отож бо й воно, синку, дурні були латинці: вони й не знали, що є на світі горілка. А як, пак, звався той, що латинські вірші писав? Я на письмі не вельми тямлю, то й не знаю: Горацій, чи що? «Диви, який батечко, — подумав про себе Остап, — усе, старий, знає, а ще й прикидається»»
«От скільки живу я на світі, а не чув ніколи, браття, щоб козак покинув де своїх братчиків, а чи продав кого з них. І ці, і ті — наші братчики і менше їх чи більше — однаково, усі братчики нам дорогі»
«Коли бойовим палом укрився здавна лагідний слов'янський дух і завелося козацтво — цей широкий гуляцький заміс русинського норову ... Повсякчасна необхідність боронити узграниччя від трьох різноноровних народів (Річ Посполита, Османська імперія, Московське царство) надавала якогось вільного, широкого розмаху їхнім подвигам і виховала впертість духу ... Усім відомо вже з дієпису, як козацька безнастанна боротьба і невсипуще життя вибавили Європу від бусурменських наскоків, які щохвилини загрожували їй повним знищенням»
«Тарас узяв собі за правило, що у трьох випадках усігди треба братися за шаблю, а саме: коли комисари не чтили старшину і стояли перед нею, не скинувши шапки; коли глумилися над православною вірою й не чтили прадідівських звичаїв і, вкінці, коли ворог був бусурмен чи турчин, супроти яких він вважав конче потрібним усяк час уживати оружжя на славу християнства»
Цитати з Тараса Бульби
Маленький іноземно-український словничок:
Слюсарський — холодноковальський
Бачити — видіти
Завжди — всігди, завсігди, завсіди
Туман — паморока
Катування — муки
Традиція — звичай
Історія — дієпис
Шанувати — чтити
Шукати — глядати
Зброя — оружжя
Бачити — видіти
Характер — норов
Врятувати — вибавити, спасти
Кордон — границя
Група — громадка
Міць — міч
Свавілля — самоволя, самовілля
Зневага — погорда